Книга простежила як наука відмовилася від біологічної концепції раси
Книга Джеффрі Ґалта Гарфема описує шлях від расових псевдотеорій XIX століття до їхнього наукового спростування.
Книга гуманітарія Джеффрі Ґалта Гарфема The Ends of Race: The Rise and Fall of a Scientific Myth простежує, як у XIX столітті науковці намагалися представити людські раси як біологічно фіксовані категорії, а від 1900 року дослідники почали спростовувати ці теорії. Як повідомляє Nature, автор розглядає цей процес як приклад наукової самокорекції.
У книзі йдеться про методи, якими прихильники расових теорій намагалися вибудувати ієрархії між людьми: зокрема вимірювали черепи та риси обличчя, щоб відносити людей до нібито незмінних біологічних категорій. Гарфем пише, що такі підходи використовувалися для виправдання расизму.
Черепні вимірювання та расові ієрархії
Серед персонажів книги — американський антрополог Джозая Нотт і французький антрополог Жульєн-Жозеф Віре. Вони порівнювали черепи темношкірих людей із черепами людиноподібних мавп, спираючись, за оцінкою Гарфема, на вкрай слабкі докази.
Нотт стверджував, що людські раси є не варіаціями однієї людської родини, а окремими незмінними видами, створеними незалежно Богом. Він також заявляв, що змішані шлюби між віддаленими расами нібито призводять до появи слабкого, схильного до хвороб і безплідного потомства. Для обґрунтування своїх поглядів Нотт застосовував дані про смертність темношкірих людей у США.
Американський лікар Семюел Джордж Мортон у працях 1830-х років пов’язував розмір і форму черепа з розміром мозку та інтелектуальними здібностями. Він ранжував расові групи за середнім розміром черепа, поміщаючи так званих кавказців на перше місце, а темношкірих людей — на останнє.
Переосмислення поняття раси
Гарфем наголошує, що ці теорії слід розглядати в контексті рабства. Нотт і Мортон стверджували, що стосунки між поневолювачами й поневоленими, як і фізичні риси цих груп, не змінювалися від часів Стародавнього Єгипту. Це подавалося ними як доказ нібито природної та сталої расової ієрархії.
На початку XX століття науковці почали публікувати дослідження, що заперечували расистські концепції. Після того як природничі науки відкинули расу як біологічну реальність, автори на кшталт Вільяма Едварда Берґгардта Дюбуа переосмислили її як соціальну й культурну ідентичність, пов’язану із солідарністю темношкірих людей.
